Ситуація в Україні

Війна і все інше. Світу, яким ми його знали, більше не існує. Співпраця з нашими друзями в Україні кардинально змінилася. Сьогодні ми збираємо пожертви для ЛГБТІК* людей, ми надаємо невідкладну допомогу квір-людям, ми підтримуємо ЛГБТІК*-організації, які керують притулками для квір-людей, які потребують місце для сну, їжу та ліки.  ВИ МОЖЕТЕ ДОПОМОГТИ ТУТ

Міста атакують, мільйони людей тікають, дуже багато потреб. Крім того, ходять чутки про так звані списки, до яких входять ЛГБТІК*-активісти. Не кожен може виїхати з країни: чоловікам та особливо трансгендерним жінкам з документами, що посвідчують особу як громадянина України з чоловічим гендерним маркером, заборонено виїжджати з країни через загальну мобілізацію. І хіба квір-люди не є вже вразливими групами, часто травмованими роками різними формами дискримінації? Особливо в Україні.

Але ми були на позитивнову шляху

ЛГБТІК*-спільнота в Україні була більш помітною, ніж будь-коли до вторгнення російської армії – фактично, це була історія успіху.

В Україні спільнота ЛГБТІ нині видима як ніколи – власне, це успіх. Однак ненависть і насильство лишаються повсякденням для лесбійок, геїв, трансгендерних, бі- та ітерсексуальних людей (ЛГБТІ). За рік до виборів політичний клас уперто бездіє. Уряд захищає великі публічні заходи спільноти, як-от КиївПрайд, але більше нічого не робить для захисту її громадянських та людських прав. У той же час праворадикали вкрай активно мобілізувалися проти сексуальних меншин.

Рівно 47 сторінок налічує звіт київської правозахисної організації «Наш світ», опублікований у лютому цього року. В ньому детально описана ситуація  лесбійок, геїв, трансгендерних, бі- та інтерсексуальних людей в Україні: позиція юстиції, політики, медіа, церков і суспільства стосовно випадків дискримінації й насильства. Звісно, важливе місце у звіті посідає життя сексуальних меншин на окупованих територіях. Якщо підсумувати, то український курс на реформи у цій сфері призупинився, а порядок денний визначають насильницьки налаштовані праворадикальні угруповання.

Такі організації, як Національний корпус, Правий сектор, Традиція і порядок, Тризуб, Карпатська Січ, Братство та інші все частіше нападають на публічні заходи і простори спільноти ЛГБТІ. Увага місцевих та національних ЗМІ робить такі акції привабливими для нападників, адже для них це нагода озвучити власні послання про здорову націю, традиційну українську сім’ю і захист від західного декадентства. Праві партії не грають жодної ролі у Верховній Раді, вони також не мають значного впливу на політику й суспільство, проте вони активні на вулицях. Гомо- і трансфобія останнім часом знову стали їхньою улюбленою темою.

Вуличні напади

Перед самим лише 17 травня і після відбулося кілька інцидентів, спрямованих проти заходів до Міжнародного дня боротьби з гомо-, бі-, транс- та інтерфобією (IDAHoBIT). У цей день по всій Україні традиційно проходять невеликі заходи: флешмоби, демонстрації, мітинги й дискусії. У Запоріжжі під час зібрання місцевої ЛГБТІ-організації «Гендер Зед» у натовп кинули феєрверк, постраждав поліцейський. Розслідування триває. У Чернівцях праворадикали та віряни блокували Фестиваль рівності, який київська ЛГБТІ-організація «Інсайт» проводить щоразу в новому українському місті. З міркувань безпеки фестиваль скасували, учасників та учасниць евакуювала поліція.

На початку року в Кривому Розі група правих напала на Queer Home, один з декількох ком’юніті-центрів, які донедавна (наразі фінансування проекту завершилося) координувала по всій країні організація «Гей-альянс Україна». Керівника організації сильно побили. Своє ім’я публічно називати він не хоче. «Вони кричали “Зігхайль” і “смерть підарасам”», – розповідає він. Поліція зловмисників не знайшла.

Молитва за богоугодний порядок

Часто правих підтримують організації релігійних фундаменталістів, як наприклад, «Любов проти гомосексуалізму». Фундаменталіст(к)и невтомно пишуть гомофобні петиції. На рівні змісту їхні позиції збігаються з іншими церквами, які однак – за винятком православної церкви Московського патріархату – нині воліють мовчати, коли йдеться про питання ЛГБТІ. Більшість заяв спрямовані проти підтримки «нетрадиційної сім’ї», тобто проти так званої гей-пропаганди, нібито для захисту неповнолітніх, що нагадує чинні російські закони. В Росії з 2013 року діє закон, який забороняє «пропаганду нетрадиційних сексуальних відносин», що призвело до цькування гомосексуальних людей і до сьогодні зумовлює численні порушення прав людини.

Петиції звернені до президента Петра Порошенка, парламенту і Кабінету Міністрів. Наразі одну петицію відхилено як незаконну, адже, за словами омбудсменки українського парламенту Людмили Денисової, яка загалом не дуже активна у відстоюванні прав людини та ЛГБТІ, вона суперечить Конституції. Однак комітети Верховної Ради вже обговорювали інші петиції – з різними результатами. Деякі депутати відхиляють петиції як незаконні, інші в принципі з ними погоджуються. Втім, жодних конкретних кроків не очікується. Гомофобній думці сприяють також окремі особи, як-от відомий журналіст і активіст Руслан Кухарчук, який вже певний час своєю кампанією «Всі разом!» налаштовує міські ради малих громад проти ЛГБТІ. Такі міста, як Полтава, Тернопіль та Івано-Франківськ, надсилають свої скарги політичному керівництву столиці з вимогою покласти край гей-пропаганді й закріпити в законі дискримінацію сексуальних меншин.

Насильство проти меншин

Таке розпалювання гомо- і трансфобії призводить до постійної дискримінації й насильства. Правозахисна організація «Наш світ» у своєму звіті за 2017 рік задокументувала 226 випадків. Імовірно, лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні й інтерсексуальні люди зазнають вербальних і фізичних нападів майже щодня, якщо враховувати, що насправді не всі заявляють про скоєне. Страх розкритися перед поліцією, сором через статус жертви грають велику роль. Лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні й інтерсексуальні люди, згідно зі звітом «Нашого світу» зазнають принижень та публічної дискредитації – у школі, на робочому місці, у магазинах. Особливо підступно діють такі групи, як «Модный приговор», які цілеспрямовано знаходять гомосексуальних чоловіків на сайтах знайомств і заманюють їх на квартиру до одного зі своїх членів, там вони примушують його до аутингу, інколи б’ють і ґвалтують, все це знімають на камеру і виставляють онлайн. Поліція в Україні офіційно фіксує злочини на ґрунті ненависті на підставі гомо- і трансфобії, але робить це рідко і проти власної волі, тож переслідування таких злочинів ускладнене. За законом злочини на ґрунті ненависті й надалі не кваліфікуються як «особливо тяжкі», що при винесенні вироку могло би посилити покарання. У багатьох випадках поліція сама дискримінує жертву або не виявляє особливого інтересу до розшуку зловмисників – хоч ситуація частково покращилася завдяки призначеним державою тренінгам з питань прав людини для поліцейських. Останні роки регулярно проходили круглі столи, на яких поряд з правозахисниками/правозахисницями та ЛГБТІ-організаціями були присутні співробітники міністерства внутрішніх справ і поліції. Мета: боротьба зі злочинами на ґрунті ненависті, безпека публічних заходів ЛГБТІ та поважне ставлення до сексуальних меншин.

На погляд українського громадянського суспільства, політикум – попри винятки насамперед на місцевому рівні – не достатньо рішуче виступає проти дій правих. Уряд, як стверджують  ЛГБТІ-активіст(к)и, не дотримується навіть власних обіцянок. Детальніше про це згодом.

М’яка відкритість

Становище лесбійок, геїв, бі-, інтерсексуальних і трансгендерних людей в Україні незадовільне, водночас ситуація в правовому полі за останні роки покращилася. Також підвищився рівень прийняття серед певних частин населення.

Таким чином, рівень гомо- і трансфобії в Україні, згідно з дослідженнями Міжнародної асоціації лесбійок, геїв, бі-, інтерсексуальних і трансгендерних людей (ILGA) 2017 року («Про становище меншин»), наблизився до країн ЄС. Натомість більш помітна відмінність від інших пострадянських країн, таких як Росія та Азербайджан. Збільшення видимості спільноти допомагає долати стереотипи. «Насправді тематика ЛГБТІ не пробуджує сильних емоцій у широких верств населення», – каже Андрій Кравчук з організації «Наш світ». Люди загалом готові до розмови, якщо йдеться про сексуальні меншини. Країна стає більш відкритою.

Цим – разом з нещодавніми просвітницькими кампаніями – особливо треба завдячувати прайд-руху. Спочатку правозахисна організація «Наш світ» з нагоди Євробачення у травні 2017 року зробила плакатну кампанію на підтримку одностатевих партнерств; попередні роки час від часу проходили кампанії з толерантності від організацій «Гей-альянс Україна» і «Точка опори».

З 2012 року деякі активіст(к)и з Києва, а згодом «Гей-альянс Україна» і зрештою організація КиївПрайд спільно з Amnesty International щороку намагаються провести гей-прайд, відомий в Німеччині як «Крістофер Стріт Дей» (CSD). На CSD виходять лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні й інтерсексуальні люди – щоб згадати Стоунволлське повстання 1969 року в Нью-Йорку – щороку за рівні права. Це суміш вечірки й політичної акції. В Україні політична мотивація, звісно, переважає.

Успішний прайд-рух

2013 року ще за президентства Віктора Януковича гей-прайд у Києві вперше зміг відбутися. 150 людей вийшли на демонстрацію далеко від центру міста, під захистом поліції, завдяки активній участі іноземних політиків і політикинь. 2018 року прайд зібрав понад 5000 людей, які йшли правозахисним маршем у центрі (!) перед Університетом Тараса Шевченка, і там були не лише представники й представниці спільноти ЛГБТІ. Серед них гості з інших країн становили лише невелику фракцію. Тисячі поліцейських захищали цю велику подію, бо зрозуміло що радикальні групи оголосили про свій прихід. Вони погрожували блокуванням і насильством, але протест був мирним. Щороку після прайду, коли праві зі своїм «сафарі» патрулювали місто, були постраждалі, 2018 вперше їх не було.

КиївПрайд викликає неоднозначні реакції: більшість киян (57 відсотків) не сприймає його, згідно з опитуванням дослідницької компанії «Active Group» у квітні 2017 року; 38 відсотків киян підтримують прайд. Щоправда, кілька років тому кількість прихильників і прихильниць була значно нижчою.

Крім КиївПрайду, ЛГБТІ-організації почали організувати й інші події: серію заходів «Дні рівності та гордості» організації ЛІГА в Миколаєві; вже згадуваний Фестиваль рівності в Херсоні й Одесі, ініційований організацією «Інсайт». «Гей-альянс Україна» організовує прайд в Одесі й планує провести його й у Кривому Розі. Багато людей підтримують відкритість своєї країни до сексуальних меншин – попереду всіх матері лесбійок, геїв і трансгендерів, їхні друзі й подруги, а також відомі артист(к)и, як-от Ірина Білик і Джамала (переможниця Євробачення 2016 року), художники й художниці, блогер(к)и й депутат(к)и. Навіть підприємства, такі як жіночий бренд «Who is it?», підтримують спільноту. Загалом спільнота ЛГБТІ в Україні мали чимало контактів у сферах політики, громадянського суспільства й економіки.

Правозахисна політика: «Ах!» – чужим та «Тьху!» – своїм

Політика, відчуваючи пильний погляд з-за кордону, зацікавлена у захисті великих заходів. Україна не може собі дозволити псувати відносини з ЄС як партнером, надто багато залежить від нього в політичному й економічному плані. І зрештою офіційний дружній до ЛГБТІ політичний курс – це ще одна можливість відмежуватися від Росії. У Донбасі, на військових територіях, ці питання взагалі неврегульовані, в Криму діють російські закони про «гей-пропаганду». В принципі більшості політикуму ця тема щиро байдужа.

Можливо, тому уряд і парламент не виглядають мотивованими реалізувати План дій із захисту прав людини, який вони самі започаткували 23 листопада 2015 року. До 2020 року він передбачав значні законодавчі зміни, а саме, якщо назвати лише деякі:

• захист від дискримінації за сексуальною орієнтацією/гендерною ідентичністю;
• легальне партнерство для одностатевих пар;
• нові медичні стандарти для трансгендерних людей;
• закріплення (в Кримінальному кодексі) мотивів ненависті як обтяжувальні обставини і
• скасування заборони на всиновлення для трансгендерних та ВІЛ-позитивних людей.

Зростання популізму

Дедлайни законодавчих планів вже пройшли. Причини пасивності, чи навіть перешкоджання плану дій, іноземні дипломат(к)и та ЛГБТІ-активіст(к)и вбачають у майбутніх президентських і парламентських виборах 2019 року. Тобто всі вичікують і не хочуть відлякувати виборців. З політикою щодо меншин вибори не виграєш.

Тому більшість активістів та активісток ЛГБТІ-руху не розраховують на те, що до осені 2019 року, тобто до виборів нової Ради, хтось реалізує згадані пункти. А чи повернеться до цих тем нова влада, з огляду на зростання популізму в Україні, – невідомо. Багато хто припускає, що наступний уряд буде менш дружній до Європи. Дехто, правда, має надію, що Міністерство внутрішніх справ ще цього року внесе зміни в Кримінальний кодекс щодо злочинів на ґрунті ненависті й надасть парламенту необхідний законопроект. Його ухвалення більш-менш реалістичне, вважає, наприклад, «Наш світ». І хай там як, жодну з названих цілей стосовно ЛГБТІ Міністерство юстиції не буде викреслювати. Це підтвердили відповідальні особи представникам і представницям громадянського суспільства під час зустрічі в Міністерстві юстиції в січні 2018 року. Вочевидь, немало часу мине, перш ніж ці цілі буде реалізовано.

Великі сумніви в правозахисних організацій викликає новий Трудовий кодекс. У старому після довгих дебатів 2015 року було внесено поправку про заборону дискримінації на робочому місці за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Дехто, можливо, пригадує: голосування нагадувало «Культуркампф». Раз у раз тодішньому спікеру, нині прем’єр-міністру Володимиру Гройсману доводилося закликати депутатів до порядку, поки нарешті – після чотирьох раундів та кількох днів – незначна більшість у Верховній Раді проголосувала за пропозицію уряду. Так, 12 листопада 2015 року парламентарі ухвалили внесення змін до Кодексу законів про працю (закон №3442). Це була одна з умов ЄС для скасування візового режиму.

Гомофобні петиції

Правда, вже тоді було ясно, що старий Трудовий кодекс скоро замінить новий. Є чимало голосів, які вимагають скасувати захист від дискримінації для сексуальних меншин. Але вочевидь, ця тема ближчим часом не обговорюватиметься. Відповідальний комітет зберіг цей пункт, під сильним тиском адміністрації президента. Водночас деякі парламентарі намагаються змінити загальний антидискримінаційний закон – за зразком деяких північноамериканських штатів – і уможливити дискримінацію на підставі релігійних переконань. Це означає, що, наприклад, ювелір-християнин може відмовитися обслуговувати двох жінок, які хочуть придбати обручки. Або: орендодавець виселяє гей-пару, коли дізнається, хто живе під його дахом. Наскільки це могло б зачепити трудове право, неясно. Доля цього проекту невизначена. До виборів точно нічого не вирішиться.

Отож представники великої політики вичікують, в той час як праві (а також релігійні) активіст(к)и активізувалися – для сексуальних меншин вони становлять реальну небезпеку. Праві організовані значно краще, ніж раніше, їм вдається швидко мобілізувати своїх – здебільшого юних – прихильниць та прихильників, і, якщо є можливість, вони нападають. Жоден публічний захід ЛГБТІ не є безпечним, якщо вони про нього дізнаються. Не дуже дивує, що праві не є великими прихильниками феміністичних заходів і загалом подій, присвячених темам гендерної рівності й рівноправності. Кількість нападів жахливо зростає. Навіть на події, в яких бере участь поліція. У січні 2018 року праві зірвали два круглі столи поліції та місцевих груп ЛГБТІ в Ужгороді й Вінниці. Утім, шість інших круглих столів у інших містах країни пройшли успішно.

Майбутнє чекає на Заході

Громадськість не сприймає цю тему достатньо серйозно, особливо велика частина політиків, здається, не бачить в цьому великої проблеми. Праві – це противники? Союзники? Чи намагаються вони дестабілізувати Україну перед виборами? Деякі європейські дипломат(к)и припускають, що Росія може бути співвідповідальна за ці напади – наймаючи своїх людей. Але жодних відкритих посилань на себе вони не бажають. У будь-якому разі правозахисники й правозахисниці хотіли би більш відвертого відмежування українського політикуму від діяльності правих. Хай там як, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у минулому засуджував деякі акції правих груп.

У довготривалій перспективі, як вважають більшість ЛГБТІ-активістів та активісток, відкритість України Заходу покращить ситуацію для спільноти і для суспільства загалом – що б там не робили неонацисти. Російський уряд зі своїм гомофобним порядком денним пропонує модель, в яку Україна точно не захоче вписуватися, навіть якщо Захід і Росія знову почнуть зближення. Спільнота ЛГБТІ зробила вирішальний внесок у боротьбу за права людини заради позитивних змін в українському суспільстві. Чи все це тепер знову під питанням?

Надія на краще майбутнє

Можливо. З іншого боку, ЛГБТІК* служать в українській армії, деякі відкрито носять на рукавах емблему єдинорога. Багато хто допомагає в територіальній обороні, в організаціях, підтримує країну з-за кордону різними способами. Спільнота сподівається, що видимість та солідарність квір-людей у боротьбі за власну країну сприятиме подальшому зростанню їхнього сприйняття в суспільстві.

Опоненти втрачають підтримку